Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 року Справа № 910/11205/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіДерепи В.І.,суддів :Бондар С.В., Грека Б.М., - (доповідача у справі)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укргазбуд"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.03.15у справі№910/11205/14господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укргазбуд"доФонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києвутретя особаХерсонська міська радаза участюпрокуратури міста Києвапровизнання права власності та зобов'язання вчинити певні діїза участю представників від:прокуратуриКрюге А.М. (посв. від 17.01.13)відповідачаЧумаченко О.С. (дов. від 28.01.15)

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Укргазбуд" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Фонду державного майна України в якому просило визнати за позивачем право власності на гуртожиток по вул. Фестивальній, 3 у м. Херсон за набувальною давністю.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 03.06.14 матеріали позовної заяви за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазбуд" до Фонду державного майна України про визнання права власності на об'єкт соціально-побутового призначення та зобов'язання вчинити певні дії, з доданими до неї матеріалами надіслано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.14 (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.15 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Корсакової Г.В., суддів: Коротун О.М.,

Станіка С.Р.), в позові відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові акти у справі скасувати, позов задовольнити, посилаючись на те, що він добросовісно, відкрито, безперервно користується спірним гуртожитком та в силу ст. 344 ЦК України має право на набуття права власності за правилами набувальної давності, адже гуртожитки в момент проведення приватизації організації орендарів орендного підприємства - фірми "Укргазбуд" не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, які підлягали приватизації громадянами України чи підлягали передачі у комунальну власність відповідних Рад і могли бути включені до вартості майна підприємств.

До початку судового засідання позивач заявляв клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись не неможливість участі його представника (у зав'язку із занятістю у іншому процесі) та на необхідність надання інших доказів.

Дане клопотання відхиляється судовою колегією, оскільки сторона не обмежена у справі мати не одного, а кілька представників, а надання та дослідження доказів, за змістом ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, не є можливим на стадії касаційного розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.12.92 між Фондом державного майна України, як орендодавцем, та Організацією орендарів орендного підприємства - фірми "Укргазбуд", як орендарем, було укладено договір оренди, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду майно державного виробничого об'єднання "Укргазбуд" з правом викупу.

02.11.93 між Фондом державного майна України та Організацією орендарів орендного підприємства - фірми "Укргазбуд" укладено додаткову угоду про внесення змін і доповнень до договору оренди від 28.12.92, якою сторони визначили, що орендар викупає, а орендодавець продає орендоване державне майно на наступних умовах, зокрема:

"Вартість цілісного майнового комплексу орендного підприємства фірми "Укргазбуд" згідно протоколу інвентаризації майна та акту оцінки майна, затверджених наказом № 65-ДУ від 27.10.93 становить 16905384 тис.крб. Майно, для якого орендодавцем встановлені пільги - відсутні. Об'єкти, які передаються орендарю безкоштовно - відсутні" ( п.1, 3, 4 Додаткової угоди)".

07.12.93 між Фондом державного майна України, як продавцем, та Організацією орендарів "Укргазбуд", як покупцем, укладено Договір №КП-231 купівлі цілісного майнового комплексу орендного підприємства Фірми "Укргазбуд", що знаходиться: Україна, м.Київ, вул. О.Пироговського, 19, корпус 2 на земельній ділянці 97,2 га. Відповідно до акту оцінки, затвердженого Фондом державного майна України 26.10.93, вартість відчужуваного цілісного майнового комплексу становить 16905384 тис. крб., у тому числі вартість державного житлового фонду 508572 тис. крб.

16.03.94 між Фондом державного майна України та Організацією орендарів "Укргазбуд" складено акт прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендного підприємства "Укргазбуд", за яким продавець передав, а покупець прийняв згідно з актом оцінки викуплену ним частку цілісного майнового комплексу підприємства - фірми "Укргазбуд" вартістю 16905384 тис.крб. 25.05.94 Фондом державного майна України видано свідоцтво про власність на майно орендного підприємства "Укргазбуд", яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Пироговського, 19, корпус 2.

Відповідно до Переліку нерухомого майна, яке приватизовано у складі цілісного майнового комплексу орендного підприємства - фірми "Укргазбуд" гуртожиток по вул. Фестивальній, 3 у м. Херсон не увійшов до цього переліку.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності за набувальною давністю за Публічним акціонерним товариством "Укргазбуд" на гуртожиток по вул. Фестивальній, 3 у м. Херсон.

При цьому позивач посилався на те, що хоча жодних угод з приводу цього майна, якими б регулювались форма речових прав позивача на це майно, між сторонами договору укладено не було, але фактично позивач володіє гуртожитком, несе витрати на його утримання за власні кошти та користується ним як власним майном, оскільки інші особи не пред'являють до позивача вимог щодо повернення гуртожитку з володіння та користування позивача. Крім того, на момент проведення приватизації організації орендарів орендного підприємства - фірми "Укргазбуд" гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, які підлягали приватизації громадянами України чи підлягали передачі у комунальну власність відповідних Рад і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації.

Отже, як зазначає позивач, весь час з моменту завершення приватизації, позивач здійснює фактичне володіння, користування зазначеним нерухомим майном, власними силами та за власні кошти здійснював утримання спірного об'єкту на своєму балансі, що в силу ст. 344 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання права власності на гуртожиток за набувальною давністю.

Судами в позові відмовлено з посиланням на те, що при приватизації підприємства спірний гуртожиток по вул. Фестивальній, 3 в м. Херсон, не був включений до вартості майна Орендного підприємства-фірми "Укргазбуд", після приватизації АТФ "Укгазбуд" перебував лише на балансі підприємства, що підтверджується довідкою ПАТ "Укргазбуд" від 11.02.14 № 27, та залишився у державній власності. Позивач був обізнаний про перебування у нього на балансі державного майна. За таких обставин відсутні підстави для застосування набувальної давності, оскільки позивач знав, що володіє та користується державним майном.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне підтримати такі висновки судів з огляду на наступне.

Згідно з приписами частини першої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Дана стаття визначає ознаки володіння, сукупність яких необхідна для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна; володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків.

Відтак, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю, крім безперервного володіння упродовж 10 років нерухомим майном, є встановлення обставин добросовісного заволодіння таким майном у розумінні приписів ч. 1 ст. 388 ЦК України, тобто коли особа не знала і не могла знати, що вона заволоділа чужим майном, тим більше, не знала, хто є його власником.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного володіння чужим майном.

Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадку, зокрема, коли особа тривалий час володіє майном, право власності на яке належить державі на підставі приписів законодавства, про які вона не могла не знати.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.91 № 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.91 № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.90 "Про захист суверенних прав власності Української РСР" № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Набуття права власності на державне майно, відбувалося відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в процесі приватизації. Судами встановлено, договором № КП-231 купівлі цілісного майнового комплексу не було передбачено, що до складу майна, яке було викуплено АТФ "Укргазбуд", увійшов гуртожиток по вул. Фестивальній 3, у м. Херсон. Отже, судами вірно встановлено, спірний гуртожиток по вул. Фестивальній, 3 в м. Херсон, після приватизації АТФ "Укгазбуд" перебував лише на балансі підприємства, що підтверджується довідкою ПАТ "Укргазбуд" від 11.02.14 № 27, та залишився у державній власності.

Про ці обставини позивачу було достеменно відомо, оскільки по-перше, приписи законодавства є загальнодоступними, а по-друге, ним укладалися угоди щодо приватизації (купівлі у держави) майна, складалися переліки приватизованого майна, отримувалися свідоцтва про право власності на приватизоване майно. Отже, позивач не міг не знати, що спірний гуртожиток має іншого власника - державу, а тому застосування до позивача ст. 344 Цивільного кодексу України є неможливим.

Доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без змін, так як вона ухвалена при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазбуд" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.03.15 у справі №910/11205/14 залишити без змін.

Головуючий - суддя В.І. Дерепа

Судді С.В. Бондар

Б.М. Грек